АРЛАМСЬКА ТРАГЕДІЯ
На південній окраїні колишнього КСП "Росія", майже на межі з долинською землею є могила. Там було колись село Арлам – перший відділок радгоспу Чаплинський. У тридцяти будиночках, загублених серед таврійського степу, жили і працювали люди.
У 1939 році сюди приблукала циганська кибитка. Цигану і трьом його дорослим донькам наостогидло блукати степами, і вони вирішили влаштуватися тут. Саїду Рупенку знайшлася робота в кузні, а його донькам – у полі.
Наприкінці того ж року в село прийшла ще одна циганка – Киїмчудіва Анна з дорослим сином Аркадієм. Через півроку село гуляло на весіллі Анни і Саїда. А там і ще одна сім’я циган-молодят у селі з’явилась – Монтій та Маруся Мустафа.
Коли розпочалась Велика Вітчизняна війна, на фронт відправився лише Аркадій Киїмчудів, решта залишилися збирати хліб. У середині вересня 1941 року в селі з’явилися перші німці: забрали худобу, вивезли продукти. Так тривало до 19 травня 1942 року.
Того дня на вулиці села з’явилося кілька автомобілів. Понад сотня головорізів з автоматами і кулеметами оточили Арлам. Люди в цей час працювали. Українців німці не чіпали, а почали хапати циган і тягти до силосної споруди. До дванадцятої дня там їх було вже 19. На дно ями кинули трохи соломи, облили її бензином і підпалили. А потім почали зганяти туди циган. Кричали дорослі, плакали діти. Голубе весняне небо затьмарили чорні клуби диму. Горіли, задихалися люди. Соломи було мало, і вогонь швидко погас. До ями підійшов німець і почав стріляти. Через півгодини зарили землею і поїхали.
Люди, що залишилися у селі, кинулись відкопувати ще живих односельчан, адже бачили, що в окремих місцях, земля ворушилася. Але спасти нікого не вдалося – через десять хвилин до місця трагедії під’їхала машина з фашистами. Два дні чергували вони біля силосної ями. Коли поїхали, люди відкопали трупи, живих там нікого не було.
Жителі Арламу вирили велику могилу і поховали всіх циган разом. Хто ж там покоїться?
Киїмчудіва Анна, 1902 р.н., поранена в ногу при спробі втекти, повністю обгоріла;
Рупенко Саїд, 1899 р.н., задихнувся під землею;
Рупенко Рая, 1923 р.н., згвалтована і розстріляна біля силосної ями;
Рупенко Поля, 1924 р.н., згвалтована і вбита у полі;
Рупенко Віра, 1922 р.н., згвалтована і роздавлена автомобілем;
Шекар Будулай, 1909 р.н., убитий пострілом у спину;
Шекар Настя, 1915 р.н., вбита пострілом у спину;
Шекар Віолетта, 1938 р.н., убита пострілом у потилицю;
Шекар Монтій, 1941 р.н., повністю згорів у силосній ямі;
Мустафа Монтій, 1920 р.н., задихнувся під землею;
Мустафа Марія, 1922 р.н., убита пострілом у потилицю і повністю обгоріла.
Прізвища решти восьми чоловік невідомі. Це були цигани, які заїхали переночувати, запастися продуктами і далі рушити у дорогу. Загинула вся сім’я – двоє дорослих і шестеро дітей.
Киїмчудів Аркадій повернувся з війни живим. На місці трагедії встановив пам’ятник із зірочкою.
Під час спалювання стерні дерев’яний пам’ятник згорів.
У 1995 році краєзнавці Новонаталівської школи на чолі з головою сільради Єрмаковим А.Ф. встановили новий пам’ятний знак на могилі, яку в селі називають "циганською".
А у травні 2008 року завдяки ініціативі Чаплинської районної організації «Наша Україна» разом з жителями с. Новонаталівка Ніколаєнком В.І., Шевченком С.В., Кошевим О.О., Шевченко Н.М. до Дня Перемоги було встановлено сучасний пам’ятник жертвам Арламської трагедії. І продовжує він стояти в степу, як вічний спомин про те лихоліття...
Щороку до 9 Травня учні Новонаталівської ЗОШ впорядковують територію навколо пам’ятника, приносять квіти та покладають на могилу, віддаючи шану невинно вбитим... Хай ніколи більше не повториться подібна трагедія!
 
|